Родинні зв’язки в розвитку економіки Європи




 

З початку XIII в. великі території всієї Європи, пов’язані сімейними узами, охопила мережу економічних відносин. Про їх масштабі можна судити, виходячи з даних про поширення готичної архітектури від узбережжя Фінської затоки на схід, аж до Галицької Русі і східних Карпат.

Економічної інтеграції Європи сприяли не тільки німецькомовні колоністи: не менш важливу роль в цьому процесі зіграли в XIII в. італійці, які обрали два основних напрямки в освоєнні нових територій. За відправну точку колонізації стали далматинські міста, вплив яких на регіони Хорватії і Чехії було очевидним, далі йшли землі Чехії, Сілезії і навіть далекої Польщі – шлях до них лежав через Австрійське герцогство. В результаті в Празі, Вроцлаві, Кракові та Познані з’явилися колонії венеціанських і флорентійських купців. Генуезці вибрали інший шлях, просуваючись в східному напрямку, їх відправною точкою були італійські і грецькі порти і колонії на березі Чорного моря. У XIII в. факторії генуезьких купців, число яких на той час зросла, з’явилися в Львові. Нарешті, на південному узбережжі Балтики, до якого стікалися англійці і шотландці, влаштувалися торговці зі Скандинавії.

Все більшого значення в ті часи почали купувати і єврейські громади: починаючи з X ст. вони функціонували в Празі, а на початку XI ст. з’явилися і в Польщі. В цілому громади складалися з багатих людей, що забезпечувало їм місце в вищих шарах суспільства. Їх діяльність була зосереджена в області фінансової економіки – будучи висококласними фахівцями, «servi сашегае ducis» (або «regis»), вони користувалися підтримкою правителів і їх заступництвом. Ймовірно, їх шлях з південної Європи в Чехію і Польщу проходив по землях північній Італії, Штирії, Баварії та Австрії.

Загальноєвропейська модель імперських привілеїв XII в., Прийнята в різних країнах відповідно до їх потреб і звичаям, в XIII в. вкоренилася в більш розвинутій формі в Польщі і Чехії. Так, привілей Великопольського князя Болеслава Благочестивого, дана євреям, забезпечувала їм власний судовий орган і свободу відправлення культу, а також передбачала санкції, які застосовуються до місцевого населення, якщо воно відмовиться допомагати єврейській громаді в разі небезпеки. У містах Польщі та Галицької Русі осіли і вірмени, слившіе досвідченими майстерними продавцями, а також невелика кількість греків. Етнічний склад міст поповнювали також переселенці, які прийшли з далеких азійських земель. Таким чином, міста, перетворившись на центри громадської життя, стали точками перетину різних релігійних груп і правових систем. Введення західного права, які визначали форми праці, зіграло інтегруючу роль у досі небачених масштабах. Встановилася загальноєвропейська система товарообміну, яка пов’язала території, керовані давньою системою, з периферійними областями.

Подібне сталося в Балтійському регіоні, про що буде сказано далі: так, знаменита Ганза об’єднала купців Фландрії, Нідерландів, Фрісландії, Шлезвига, Данії, Мекленбурга, Помор’я, Саксонії, Лівонії, Швеції, Польщі та Русі. Венеція, завдяки посередництву Дубровника, зав’язала торгові відносини з Нішем і Кошице. Через Відень товари венеціанських купців потрапляли в Буду і Прагу, які, в свою чергу, підтримували торговельні відносини з Флоренцією. У зоні впливу Генуї в кінці XIII в. виявився Крим. У транзитну торгівлю, здійснювану генуезцями через Константинополь і Кафу (Феодосію), був втягнутий і Львів, куди приходили німецькі купці з Нюрнберга, торговельні відносини якого охоплювали всю зону Карпат і Судет, багатих дорогоцінними металами.

Всі ці контакти сприяли не тільки розвитку товарно-грошових відносин, а й запровадження нових форм організації праці. Функціонування торгових союзів, часом які об’єднували жителів різних країн, призвело до поширення ділових листів, а потім рахункових книг і перекладних векселів, що, в свою чергу, вимагало навичок читання, письма та рахунку, а також знання латини або німецької мови.

Західна Європа передала своєму східному сусідові і свій досвід в регламентації праці городян: в містах Центрально-Східної Європи з’явилися ремісничі цехи. Зародження цехових об’єднань відбулося в силу різних причин. У господарській системі селянської автаркії можливості ремісничого промислу були обмежені. Метою цехів стало впорядкування міського виробництва, а також контроль над якістю, обсягом і вартістю продукції, що випускається, який проводився за допомогою різних адміністративних методів. Однак цеху регулювали не тільки виробничі, а й людські відносини. Влаштуватися в місті означало відірватися від свого коріння, своєї сім’ї і свого звичного ремесла.